Я - класний керівник

Класний керівник - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей, підлітків . Перед ним, з одного боку, моральні цінності,створені, вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє, його надія - молоде покоління. Класний керівник творить найбільше багатство суспільства - Людину...  

В. О. Сухомлинський

Батьки - перші вихователі дитячих душ

У всі часи (і в наш також) вихователів можна умовно поділити на дві великі групи. Одні вважають, що успіх у вихованні залежить від керівництва дитиною, її підкорення волі дорослого. Інші вбачають основу виховання у доброму відношенні до дітей. І першим ,і другим вдалося успішно впоратись з деякими труднощами виховання, але тільки жорстокість або тільки доброта не змогли допомогти в усіх випадках.

І це відбувається тому, що батьки не враховують основних правил виховання. Які ж вони ці правила виховання?

Правило перше. Ніколи не беріться за виховання у поганому настрої.

Виховання дітей – це одне з самих прекрасних занять людини і його,  безперечно, повинні супроводж

увати хороший настрій, спокій, схильність до спілкування.

Щоб переконатись у цьому, ви самі повинні дати відповідь на ряд запитань : де вам 

краще – в компанії друзів,  прихильних до вас, чи в компанії певних суб’єктів, де кожен займається своєю справою? Чи подобається вам, коли на вас кричать, чи ви надаєте перевагу нормальному тону розмови? Звичайно, будь-яка людина на ці питання дасть однозначну відповідь. Але, на жаль, чомусь не всі батьки пам’ятають ці прості істини в щоденному спілкування з дітьми.

Правило друге. Ясно визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть  їй це), а також дізнайтесь, що вона сама думає з цього приводу.

Діти народжуються  "готовими людьми’. І якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сміливими, веселими, сильними, мужніми  - виховайте їх такими. При цьому деякі батьки чітко не уявляють собі, чого вони хочуть від дітей ; вони лише знають, що в дітях їх дещо "не влаштовує’. Головне переконати дитину, що ваша виховна мета – це і її мета. Але мета може бути досягнута й іншим шляхом, не так як ви пропонуєте. Діти живуть своїм життям, а не просто життям батьків.

Правило третє. Надавайте дитині самостійність.

Виховуйте, але не контролюйте кожен крок. Люди не люблять, коли хтось нав’язує готові рішення, контролює вчинки. Діти – це ті ж люди, і ніщо людське їм не чуже. Але діти – люди недосвідчені. І вони хочуть, як правило, до всього дійти самі, зробити це вони зможуть лише за допомогою дорослого, але за допомогою тактовною. І це повинна бути лише допомога, а не підміна дій дитини діями дорослого.

Правило четверте. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною його правильні і хибні кроки на шляху до мети.

При цьому важливе емоційне реагування на кожне досягнення дитини.

Правило п’яте. Не пропустіть того часу, коли досягнуто перший успіх.

Ніколи не чекайте особливого випадку хвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не взагалі, а конкретно. Не "ти у мене молодець’, а обов’язково "ти поступив добре,тому що ...’, і обов’язково дайте відчути свій настрій – в даному випадку – це радість успіху дитини.Якщо ж дитина робить певний невірний рух, здійснює помилку, то необхідно...

Правило шосте. Зробити своєчасно цьому зауваженя

Відразу дати оцінку вчинку і зробити паузу – дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.

Правило сьоме. Оцінювати вчинок, а не особистість!

На жаль, якраз в цьому пункті закладена найпоширеніша помилка. "Ти – поганий’ (оцінка особистості) звучить замість більш вдалого у цій ситуації "ти вчинив погано’ (оцінка вчинку). І необхідно конкретно пояснити, чому  в даному випадку дитина вчинила неправильно. Оскільки критикується помилка, а не особистість, то у дитини відпадає необхідність ставати у позу захисника, а разом з тим і непотрібний страх, побоювання бути покараним. З того суворого, навіть жорстокого, але спокійного аналізу вчинку випливає і віра в справедливість вихователя, в його послідовність і не зникає віра в свої сили.

Правило восьме. Після зауваження обов’язково доторкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте її помилці, вірите в неї,що ви хорошої думки про неї, не дивлячись на помилки.

Сутність людини і її вчинки – не одне і те ж. І потрібно вести себе відповідно : нема нічого гіршого, коли батько або мати ображаються на своїх дітей.

Не піддавайтесь хибній думці, згідно якої діти поділяються на талановитих і не талановитих, хороших і поганих. Кожна дитина може досягнути достатньо багато. Але для цього вона повинна бачити кінцеву мету.

Правило дев’яте. Виховання повинно бути поетапним.

Якщо ви приведете високу стрибучу молоду людину в сектор для стрибків у висоту і вкажете їй на планку з відміткою світового рекорду і скажете – стрибай! – то нічого не доб’єтеся. Планку потрібно піднімати поступово. Так само поступово, рухаючись від першої висоти до наступної, штурмує свої планки людського росту дитина. Завдання вихователя – своєчасно і точно піднімати планку, керуючись системою перспективної мети дитини.

Правило десяте. Виховання повинно бути жорстким, але добрим

В цьому і полягає суть своєчасності вихователя. Не потрібно мучитися хибним вибором – який спосіб виховання кращий : жорстокість або доброта, авторитарність або лібералізм  - і те і інше рівно віддалене від суті ефективного сучасного виховання дітей в сім’ї. Все добре в свій час, і потрібно вміти застосувати різні методи у відповідності з конкретною ситуацією. Тоді й виховання буде своєчасним .

  Звичайно, можна ще багато називати правил виховання. Але головне добитися того, щоб і батько, і мати, як вихователі своїх дітей, виступали в єдності.

  В.О.Сухомлинський у книзі " Сто порад учителеві’ писав : "Ми повинні турбуватися, щоб у матері і батька було єдине уявлення про те, кого вони разом із школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, передусім – до самих себе. Добитися того, щоб батько і мати, як вихователі, виступали в єдності – це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості.З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти помилкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей.

Сім'я - головна ланка у вихованні особистості дитини

Батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, розвиває перші почуття   . Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.

 Виховати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків.

Сім’я – це колектив, члени якого взаємозв’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини​.

Сім’я – школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально – емоційного досвіду. У спокійній обстановці й вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.

Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість, іноді допускаються фізичні покарання, що не узгоджується з важливим принципом педагогіки – повага до особистості, яка розвивається.Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу потрібно звернути на охорону здоров’я дитини, фришування культури поведінки, гуманних проявів і патріотичних починань.

 Сім’я може виховувати корисного члена суспільства за умови, що всі її дорослі ведуть здоровий образ життя.. В такій сім’ї дитина росте в морально – емоційній атмосфері, яка позитивно впливає на її фізичний розвиток.

Клімат в сім’ї залежить від наявності спільних інтересів. Сім’ю зміцнюють цікаві справи і турботи, будні наповнені корисним змістом, суспільні та сімейні свята, відпочинок.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Уміння розуміти дитину, її стан і мотиви поведінки дозволяють найбільш правильно визначати відповідний підхід до неї. У будь – яких складних педагогічних ситуаціях батьки повинні рахуватися з почуттям маленької людини, бачити в ній особистість, прагнути до взаєморозуміння, яке побудоване на повазі й довірі справедливості в оцінці вчинків дітей, у своїх вимогах залишатися завжди доброзичливим. Часто кажуть: "Діти – дзеркало батьків" або  Які батьки, такі й діти", "Яблуко недалеко падає від яблуні". Звідси й висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона переймає в першу чергу від батьків. Як говорив педагог А. С. Макаренко: "Ваша особиста поведінка – вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви розмовляєте з нею, чи повчаєте, чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Для виховання потрібно не багато часу, а мудре використання кожної миті".

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими суспільними інтересами, а сімейний колектив об’єднаний спільними трудовими обов’язками, то така сім’я позитивно впливає на виховання дітей. Якщо вони ведуть неправильний спосіб життя, не хочуть працювати, їм далекі високі ідеали, сім’я замкнута або кожен член її живе своїм життям, то в такій сім’ї дитина росте егоїстом і нічого доброго не навчиться

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання. Але як завоювати авторитет у дитини, знають далеко не всі.

 Молоді батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність, виховувати в дитини повагу до кожного з батьків.На жаль батьки не завжди володіють культурою спілкування і стосунків: часто вони критикують один одного в присутності родичів, друзів, дітей. Частіше, як дослідили психологи, так чинять жінки. Вони вважають, що поводять себе правильно. Намагаючись "покращити "своїх чоловіків. Але критика одного з батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів, конфліктів. Так виникає відчуження, яке приводить до розпаду сім’ї. Авторитет батьків тримається на повазі, піднесенні особистості кожного. В очах дітей авторитете батьків зростає, коли в них зразкова поведінка. В сім’ї, де батько і мати не поділяють домашні турботи на "жіночі й чоловічі" уважно ставляться один до одного, до своїх батьків, діти бачать приклади добрих стосунків з людьми. Хоча батько і мати намагаються правильно виховувати своїх дітей, поширеною помилкою сімейного виховання є невміння виховувати повагу до старших.