За вікнами реакція проста:

Стають все більш холодні

Дні осінні

А в формулах квіткових

Не весна –

Дощі викльовують тепло, немов насіння

Хай не печалить нас ця осінь за вікном,

Тому що ми творці рівнянь у нашій долі!

І цей урок нехай усім несе

Нові знання, і вправність,

Й задоволення

І.М.Олейничук

***

Вода

В її краплині криється життя.

Вона багата і водночас бідна.

Ну що там є? Є тільки лиш вода

Ну що там є? Вода, вода-царівна.

В її краплинах світиться ввесь світ

Усе життя проблискує у ньому.

Твоє життя- її життя відсвіт.

І ти повинен лиш радіти цьому.

На неї моляться, присвячують їй оди,

У ній вбачать щось незвичне і недремне,

З неї знущаються і топлять у відходах,

Вбивають душу всіх істот наземних.

Ти ж збережи життя її краплини,

Й воно тобі сторицею вернеться,

Ти захисти її від рук своїх, людино,

І цілий світ до тебе знов вернеться.

Алекса Павак

Я спитав у води

Я спитав у води:

- Звідкіля ти прийшла?

І сказала вона:

- З глибини джерела.

Розрослось джерело

В чорноморський огром

І сказав я землі:

- Присягаю Дніпром!

Присягаю землі,

Що веснує і жне,

Що у спеку Дніпром

Напуває мене.

І хлюпочуть крильми

Журавлині струмки.

Чую голос води,

Чую клекіт ріки.

Проростає ріка

Із віків джерелом.

Присягаю Дніпром!

Присягаю Дніпром»

Перебийніс Петро

Кисень

Ковток повітря рятував життя..

Десятки тисяч приречених людей….

Вдихнути глибше кисень хочу я

Або ж збагнути суть моїх ідей.

У місті – спалахи вітрин й туман.

Завчасно вибраний на коліях маршрут

Манить просторістю, та це –обман.

Той шлях усіх заводить в глухий кут.

Мені потрібен кисень, а не смог.

Горіти буду полум’ям – не тліти.

З усіх запропонованих казок

Я вибираю ті, де цвітуть квіти.

Невідомий користувач Інтернет-мережі.

Рятуємо чисте повітря, рятуємо воду….

Рятуємо чисте повітря, рятуємо воду –

В морях. В океанах. В малих і великих річках.

Рятуємо рідкісних птахів – не всі це породи,

А ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах.

Рятуємо злаки. А потім рятуємо квіти.

Рятуєм світанки- від кіптяви, гару й димів.

Рятуємо тищу, щоб в тиші мовчати й радіти.

Рятуємо вулицю від голоснх двигунів.

Рятуємо землю. А також рятуємо небо.

Рятуємо мрії. Кохання солодкий мотив.

Рятуємо ніжність. Від кого рятуєм? Від себе.

Поки ще не пізно, і можна хоч щось зберегти.

Євген Гуцало

Я хочу до неба, де свіже повітря

Лоскоче яскраво пір’ям своїм.

Де зорі, де хмари, де блискіт суцвіття

Сонцю вплітают крилом журавлі.

Я хочу до неба, де зорі блискучі

Складають руками долі людей.

Я хочу до волі, як тучі сипучі,

Що там пародують ігри дітей.

Я прагну до щастя, мов тая пташина,

Що має у небі власний свій світ.

Я рвуся до сонця,рвуся до мрії,

І гадки не маю, чи вистачить сил?

Чи маю надію міцну як залізо,

Чи маю я крила, що там не згорять?

Чи сонце полюбить, чи спалить навіки?

Чи зможу хоч інколи потім літать?

Та мрія крихка і досить мінлива,

Не хочу ізтерти надію у пил!

І я полечу! До сонця, до діла!

Не буду жаліти надламаних крил!

Ірена Лісовська

ДО ТЕМИ «ОЗОН»

Такий чужий

і раптом – неминучий.

Химери хмар задушать горизонт.

Земля вдихне глибинно і жагуче

на вишняках настояний озон.

Мені нестерпно, душно, передгрозно.

Ліловим чадом туманіє без.

Гудуть ліси, риплять дубові кросна,

парчеву зливу виткавши з небес.

Лягла грози пульсуюча десниця

на золоте шаленство голови.

Мені, мабуть, ніколи не досниться

сліпучий спалах чистої жаги.

Гроза мені погрожує громами,

закутий біль спинає на диби.

Нехай смакують почуття гурмани,

а ти стихія – любиш, так люби!

Все, що було, минулося, одмучило.

О як сліпить грозою ткана ніч!

Люблю.

Чужого.

Раптом – неминучого.

Тужу тонкою млістю передпліч.

Ліна Костенко

Дощ полив, і день такий полив’яний….

Дощ полив, і день такий полив’яний.

Все блищить, і люди як нові.

Лиш дідок старесенький, кропив’яний,

Блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.

Мокрі ниви, і порожній шлях..

Ген корів розсипана квасолька

Доганяє хмари у полях..

Ліна Костенко

Цей дощ – як душ

Цей дощ – як душ.Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера. Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен.

І прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ганки.

Жив-був народ над Приа’яттю і зник.

В Рудому лісі виросли поганки

І ходить Смерть – єдиний тут грибник.

Земля парує… На безмежжя голе…

Земля парує…На безмежжя голе

Пролився дощ, краплистий і прямий.

Виходь на поле, придніпрове поле,

Черпай наснаги й сонцепілля пий!

Пий досхочу! Це тепле вітровіння

Тобі поможе буйно розцвісти.

Пий досхочу! Ця просторінь весіння

Тобі додасть гінкої висоти.

Дивись, як дужий стовбур осокора

До сонця зводить брунькувату віть;

Кільчиться зерно, вкинуте учора,

Щоб яриною завтра зеленіть.

Яр Славутич

Поволі йде весна

Баюри в блиску сяють на полях

Вода заполонила всі долини.

З полегшенням відкашлялась земля,

Неначе відхворіла на ангіну.

Замерехтіла димка весняна,

Рілля парує, сонечком зігріта.

Пора прийшла на луки росяна,

Дощем умите, засіяло жито.

Прокинулись від співу небеса,

Невтоминй жайвір полетів у небо.

Він угорі надовго зависа.

На землю посилає ніжний щебіт.

Жовтяві котики гойдаються в кущах.

Берізки проводжають слізну зиму.

Дерева у сіреньких ще плащах

Скоро зелену вдягнуть одежину.

Віталій Назарук

Про газ

Я є прихильником твердих сполук.

Люблю метал, розкалений в горнилі.

З якого можна сотворити диво,

Могутній крейсер, голку або плуг.

Я люблю дерево в зеленому вбранні

І запах стружки під різцем рубанка.

Гарненький столик і новеньку лавку,

І язичків таночок у вогні.

Але завжди лякає газ –

Без кольору, шкідливим сірководнем

Повзе в легені одорантом модним,

Отрутою вбива красу і час.

Вдяга планету в ланцюги оков.

Брутально й хижо поїдає кисень.

Як гриб ядра, над небокраєм висне.

Точку роси й терпіння перейшов.

Його вогонь зрадливо обпіка,

Сморідний запах ставить на коліна.

«А, ну його!!, - сказав Дніпро-ріка

І закрутив, немов Геракл, турбіни.

Анонімний користувач Інтернету

Молекула щастя

Електрони твоєї ніжності, трішки протонів уваги і нейтрони – залишки поцілунків - ось молекула мого щастя.

Настя Рошка

Молекула кохання

Русалонька

я - водень, кисень - ти

ми - H2O

один у одному шукаєм порятунку

я віддаю тобі своє тепло

вимірюй теплоємність поцілунку

у ньому ніжність вийшла з берегів

у ньому смак бажання чари ночі

з весняною нестримністю струмків

цілуй мене я дуже цього хочу

щоб від цілунків танули сніги

відбулася реакція кипіння

нікого більше

тільки я і ти

і пристрасне колінопреклоніння

для мене кожен дотик дорогий

отож цілуй неначе це востаннє

та тільки я благаю не розбий

на атоми молекулу кохання

Молекула води

В сонця сході я палка.

В місячнім промінні – срібна.

Формула газоподібна.

За леючий мрійний стан

Нащо з осудом картати?

Я народжена літати…

Ти ж в моїй нуртуєш млі,

В снах туманних знемагаєш..

Буйством крапель вибухаєш..

І від мене до землі

Мчишся зливою байдуже,

Хоч мені самітно дуже..

В нас молекула одна

То чому ж такі ми різні?

Нащо ті розряди грізні?

В тиші спий мене до дна

Ніжно, трепетно і парко.

Я твій дощ, ти – моя хмарки.

Тетяна Чорновіл

Молекула водню

Ерогенні слова і пунктиром підкреслені дотики.

Опозиція мрій. Еклектична відвертість півснів.

Ці уривки ранкових обійм з міліграмом еротики

Дидактично нагадують: світ зупинитись не міг.

Зупинятись не навчений - любить усе заворожено.

Запах слів фіалкОвий. Флер і мигдальність розмов.

Ти – моя віковічна натхненно-земна відмороженість.

Ти – сум’яття, суцвіття.

Світ - суміш любові на двох.

Може, хімії чад нам засвідчив свою імовірність.

Може, магія, доля. Не знаю, однак я голодна.

Зголодніла дикунка, мріям знайшла відповідність.

Ми – чуттєва сполука, щаслива молекула водню.

ПОРЯДОК РЕЧЕЙ

Найменша молекула у душі розлетілась на атоми,

які приземлились на днищі глибоких очей…

не знаю, що це, прокляття чи долі/фатуми…

та я на мить загубила всю суть речей…

забула куди ішла і за чим приходила,

усі питання змішалися з пошуком істини,

мовчала /душа кричала і з розуму сходила /

а очі ці залишались небесно чистими…

немає кому у слабкості цій признатися

немає кому поплакатись у плече,

я без тебе не можу в цій клятій зимі лишатися.

Я тут здохну без тебе від такого порядку речей.

Галина Алдабаєва

Мідь

Губить осінь мідний волос

Серед суголось,

Засинає світ навколо.

Чи таки здалось?

Стукотить десь вітер в шибку,

Лізе із шпарин.

Вечоріє надто швидко

Сутінковий сплін.

Пронеслось лілове літо

Через небокрай.

Вистигає дім зігрітий.

Що тепер? Нехай…

Мідний дім

Міддю сяє великий дім; є для служби Аресові

У ньому все:

І шоломи блискучі є, і, біліючи, китиці

Висять на них,

Щоб прикрасити голови вояків; і на стінах там

Кольчуги скрізь –

Захист певний від стріл прудких; на цвяхах шишаки міцні

Блищать кругом;

Тут і панцири є лляні, там опуклі та вигнуті

Щити лежать;

Ось халкідські мечі й списи, пояси бойові також

Знайдуться тут.

Все зготовлене, все тут є. Пам'ятаймо ж про діло те,

Що ми почнем.

(Алкей, переклад І Кочура)

Із золота в срібло

Вже майже все золото осені вкрадене холодом.

І нитку тепла вже намотує сонце в клубок.

Невдовзі зима увійде в наш дім білим привидом

І з золота в срібло природа свій зробить стрибок.

На зміну парчі – оксамит, білий атлас розстеляться.

І квіти мороз намалює на склі неживі.

І білими танцями в парі зі снігом хурделиця…

Застигнуть в криштальних крижинках осінні жалі.

Вкоротяться дні, ну а ночі сяйнуть діамантами.

У місячнім сяйві розтануть зимовії сни.

Пухнасті сніжинки своїми, мов прими, пуантами

Залишать сліди на стежках до самої весни.

Роман Бойчук

Із досвіду Овчаренко Н.П.

Ми Менделєєва прославим хором.

В періоди і групи шляхи він нам проклав.

Пропахли ми амоніаком і хлором.

На світі ми не лише для забав.

Ось Гідроген – він утворить воду.

Ось Оксиген – життя без нього – не життя.

Карбон і Силіцій –королі природи.

Про це вже знає і мале дитя.

Ми, елементи, станем у пригоді:

У полі, в школі, в побуті, в біді

У перукарні, в космосі на кожному заводі.

Вивчайте нас і користуйтесь нами,

Люди молоді!

Сперечатись нині годі.

Досконале все в природі –

Річка , поле, камінець

Треба кремній і вуглець.

Бром, іридій чи ксенон,

Скандій,олово,радон,

Літій,натрій чи астат.

З ними поле зацвіта,

З ними дужчає людина,

Молодіє Україна,

Вся планета – наша мати.

Та людина має знати

Все про різні речовини –

Од найменшої росини

До складних,як світ, сполук…

Й берегти живе од мук –

Цвіт калини, пташку ранню –

Од хвороби, вимирання.

Речовини всі для чого?

Ледацюг карає строго

Хімія за незнання…

Тож рушай не навмання

В ту країну пречудову,

Щоб продовжити розмову

Про незвичні речовини –

Друзів й недругів людини…

Там дива на кожнім кроці,

І на кожному уроці.

Хімія –країну звуть.

В добрий час!В щасливу путь!

§ § § § §

Я до всього справу маю:

Грунт у полі удобряю,

Я перу і прибираю,

Я годую й одягаю,

І метал я добуваю,

Я лікую й зберігаю,

Я будую й освітляю,

І у космос я літаю.

А запитання моє:

Відгадайте, хто я є?

(хімія)

Тема . Фізичні і хімічні явища.

Взимку стало холодати

І ставок вже не пізнати

Там де була рідина,

Лиш дзеркальна площина.

Що за диво кристалічне?

Це фізичне чи хімічне?

(фізичне)

На дворі живе корова.

Молоко п’єм для здоров’я,

А побуде в теплій хаті –

Будем сир й сметану мати.

Що за наслідок логічний?

Він фізичний чи хімічний?

(хімічний)

На вогні пластинка мідна

Почорніла, вірогідно.

Що за явище незвичне?

Це фізичне чи хімічне?

(хімічне)

Осінь стала вмить до діла –

Листя геть все пожовтіло.

Що за результат класичний?

Він хімічний чи фізичний?

(хімічний)

Пам’ятка про кількість речовини і сталу Авогадро

В хімії всі речі дивні.

Кількість – річ не примітивна.

В газах є, в кислотах, солях,

А вимірюється в молях.

Моль – величина магічна,

Стала в ній – число логічне,

Авогадро воно зветься,

Величезним всім здається.

Не зникає в часу леті

Шість на десять в двадцять третій.

Задача

Стовп стоїть ось електричний

Он і другий – діло звичне.

Дріт стовпи ті два єднає

Довжину півсотні має,

Ну а маса: 6 кіло

Алюмінію було.

Число атомів назвіть

Скільки містить оцей дріт?

Скільки треба молів взяти,

Щоб аж п’ять стовпів з’єднати?

Тема. Хімічні елементи, їхні назви і символи .

Я найперший елемент

В усьому світі – Гідроген,

“Аш” - у формулі читайте

І прошу:запам’ятайте –

Я у солях, в кислоті,

Я у річці, у воді.

Я – найлегший.Ось він я!

Водень - це моє ім’я.

§ § § § §

Гідрогеном звуть мене,

Бо народжую я воду.

Любить кислота мене.

Там я роблю трошки шкоду:

Маю здатність я таку-

Дірки всюди пропечу.

Я іду за першим вслід.

Я – це з Космосу привіт,

Бо мене знайшли на Сонці

Але я і за віконцем.

Гелій є також в повітрі.

У швидкому леті вітру.

Я – Карбон , або вуглець.

Я –вугілля,олівець.

Маю ще один талант:

Я блищу,бо діамант.

Хоч я шостий, все ж важливий –

Я в усіх живих клітинах.

В формулі читайте “Ен”.

По-латині – Нітроген.

Ми азотом називаєм,

Що в повітрі помічаєм,

У комахах і рослинах,

В наших генах, у клітинах (Так, пробрався навіть в ген цей невтомний Нітроген!) .

Я скрізь навколо тебе є

Бо кисень - О₂- ім’я моє.

Я в деревах, у траві,

В твоїх я жилах, у крові.

Я по-латині – Оксиген.

Запам’ятай і полюби мене!

§ § § § §

Оксиген знайдеш усюди.

Знають мене добре люди.

Ось зі мною сполук палітра:

Вхожу я у склад повітря,

Добре воду озоную,

Крейду з содою шаную.

І , куди вже правду діти,

Всі мої брати – оксиди.

Я – Натрій,

Я з металами стою,

Хоч м’який, мов масло.

Жовтим полум’ям горю,

Й довго не погасну.

Я поширений доволі:

В воді, в склі, в кухонній солі.

В морській воді я проживаю,

На твердість її впливаю,

Тому вона гірка на смак.

Я – Магній- дванадцятий знак!

Найбільш поширений метал,

Як глина, у землі лежав.

Але знайшли чудовий спосіб

Й видобувають його й досі.

Він легкий у каструлях наших,

В яких ми варим борщ чи кашу,

У літаках сріблясто-білих,

Потужних, але легкокрилих.

Він срібний, наче сніг чи іній,

І зветься гарно – алюміній.

§ § § § §

Це в якому розумінні

Світ без міді так бідує?

Хвалькуватість ця дивує

Там і швидкість, там і слава

Де мої в пошані сплави

Звуть мене крилатим здавна,

Алюміній – річ державна.

Я живу в звичайній глині,

У бокситах, у рубіні,

І без мене так чи так

Не зліта в політ літак.

Я легкий, гнучкий та дужий,

А до слави я байдужий.

Я так поширений в природі,

Що після кисню другий йду.

Є у піску, в гірській породі,

Я цар каміння у природі .

Силіцій – звуся по-латині.

Є у рослинах і в тварині!

Для рослин я необхідний

І для грунту завжди рідний.

Кольоровий у природі,

Білий в чорний переходить,

Ти червоний фосфор стрів

На коробці сірників!

Я твоєму мозку є,

Фосфор – це ім’я моє!

Си

Мідь я. «Купрум» називаюсь.

Кольором своїм пишаюсь.

Скаже кожен довідник:

Я - хороший провідник!

§ § § § §

Справді, без моїх сполук

Цілий світ, немов без рук.

Людям треба мідний дріт,

Щоб у місто і село

Телебачення прийшло.

Це по ньому кожну мить

Електричний струм біжить.

Треба знати назубок:

Стіни в домі з’їсть грибок

І підлогу їсть без міри…

Треба купорос тут мідний –

Засіб вірний та солідний.

Нg

Я блискуча і рухлива.

Хоч отруйна, а красива!

Всі мене ось тут назвуть,

Бо «гідраргіум» я, ртуть.

Мg

Магній знають всі з дитинства

Як метал такий іскристий,

Що запалює вогні

В Новий рік й святкові дні він запалює бенгальські вогні .

Хоча метал я і м′який,

Та розповсюджений такий!

У сталі й чавуні міцнію.

Нажаль, в вологості ржавію…

У кров мені шляхи відкрито.

А ще я слухаюсь магніта!

Ось елемент цікавий хром.

Це в нас ще той хамелеон…

В сполуках колір він міняє,

Тому і назву таку має

Са

Я метал усім відомий

І потрібний в кожнім домі.

Міщусь в крейді і вапні.

Кістки й зуби теж міцні

Я роблю. Мене знайдеш

В молоці та сирі теж.

§ § § § §

Сріблясто –білий активний метал.

І повітря боїться він дуже.

Є в грунті, у наших кістках,

І у водах підземних потужних.

Кальцій є у зубах білосніжних.

Отакий він метал дивовижний.

Із вулканів я з’являюсь,

У воді не розчиняюсь,

У кислотному ряду

Командиром я іду

Очищаю нафту, масло,

Гербіцид в полях прекрасний,

Хвору шкіру очищаю,

Навіть в пеклі я буваю!

МИР ЭЛЕКТРОНА

Быть может, эти электроны
Миры, где пять материков,
Искусства, знанья, войны, троны
И память сорока веков!

Еще, быть может, каждый атом -
Вселенная, где сто планет;
Там - все, что здесь, в объеме сжатом,
Но также то, чего здесь нет.

Их меры малы, но все та же
Их бесконечность, как и здесь;
Там скорбь и страсть, как здесь, и даже
Там та же мировая спесь.

Их мудрецы, свой мир бескрайный
Поставив центром бытия,
Спешат проникнуть в искры тайны
И умствуют, как ныне я;

А в миг, когда из разрушенья
Творятся токи новых сил,
Кричат, в мечтах самовнушенья,
Что бог свой светоч загасил!

Валерий Брюсов

***

Вода благоволила литься…
Она блистала, столь чиста,
Что ни напиться, ни умыться.
И это было неспроста.
Ей не хватало ивы, тала
И горечи цветущих лоз.
Ей водорослей не хватало,
И рыбы, жирной от стрекоз.
Ей не хватало быть волнистой,
Ей не хватало течь везде.
Ей жизни не хватало, чистой
Дистиллированной Воде.
Л.Мартынов

***

ТАНЦЫ ТВЕРДЫХ ТЕЛ

ДЖОН АПДАЙК,
перевод НИНЫ ВОРОНЕЛЬ

Все знают: мир из Атомов построен, –
Но был не прост познанья долгий путь, –
Сперва алхимики прошли неровным строем,
Пытаясь вглубь Металлов заглянуть,
Чтоб в Золото расплавить Соль и Ртуть;
А непокорный вековым канонам,
Лавуазье покончил с Флогистоном
И дал дорогу Газовым Законам,
Раскрыв реакций истинную суть.

Но в крепость Кристаллической структуры
Закрыт был вход и не было ключей,
Покуда не проник сквозь амбразуры
Туда пучок Рентгеновских Лучей,
И странный бал открылся для очей:
Четверки собирая для Кадрили,
Там Углерод и Кремний рядом плыли,
Кружа в водовороте ионной пыли,
Где каждый Ион был общий и ничей.

А как Металл – всех недр земных владыка –
Свет отражает и проводит ток?
Все Атомы – от мала до велика –
Часть Электронов отдают в оброк,
И общий образуется поток,
Который, словно Облако, бесплотно
Вдоль Поля устремляется охотно
Сквозь Ионы, упакованные плотно,
Как шарики пинг-понга в коробок.

Керамика – Царица Хрупкой Глины –
Со всей своей родней пришла на бал.
У них у всех, от Шпата до Рубина,
Ионной связью Кислород связал
С такой судьбой смирившийся Металл.
По этой удивительной причине
В Керамике, и в Кварце, и в Рубине
Свободных Электронов нет в помине,
И им не страшен никакой накал.

А принц Стекло, Керамикой рожденный,
Кристально чист, хоть вовсе не Кристалл,
Его зеркальной гладью отраженный
Мгновенно бы Нарцисс себя узнал,
Но Физик его Хаосом назвал.
Да, Хаос есть и в Связях Ковалентных,
И в бесконечных Полимерных лентах,
В их вычурно сплетенных компонентах,
Построенных в торжественный Хорал.

Затем мы входим в зону биосферы,
Мы к Черепу идем от Черепка,
Нас в царство Жизни вводят Полимеры –
К проблемам Пластика и синтезу Белка,
И к сокровенным тайнам ДНК.
Закончен синтез Полиизопрена,
Мы близко подошли к разгадке Гена,
Но может Кость создать из Коллагена
Одна Природа мудрая пока.

А как должна вести себя решетка,
Когда тепло по ней несет волна?
3NkT звучит, конечно, четко,
Но формула по сути неверна,
Энергию не выразит она.
Лишь с помощью Дебаевских Фононов
В едином ритме Квантовых Законов,
Аморфных тел, к прискорбью, не затронув,
Теория Кристаллов создана.

Свободный Электрон нам обещает
Раскрыть секреты свойств Проводника:
Как в проводник Германий превращает
Ничтожная добавка Мышьяка,
Как ток остановить наверняка,
Как охлажденье току помогает,
Как “Допинг” Ферми-уровни меняет,
И как Кристалл на это отвечает,
Когда Температура в нем низка.

Нет совершенства полного в Природе,
Несовершенны Твердые Тела,
Там Атомы кочуют на свободе:
Их никакая сила не смогла
Затиснуть в три Магических Числа.
Там Электроны с Дырками попарно
F-центры возбуждают лучезарно,
Там трещины скрываются коварно
За гладкой напряженностью Стекла.

А солнца белый луч отнюдь не белый:
Как Радуга, раскрашен белый свет,
И каждый Элемент решает смело,
Как выбрать лишь ему присущий цвет,
На все другие наложив запрет.
Хлориду Калия е-минус дарит синий,
Малиновым сверкает Хром в Рубине,
И Сочетанье из Спектральных линий
Определяет дальний свет Планет.

Ферромагнитных свойств ясна причина –
Непарный Электрон в них виноват:
Все Атомы по направленью Спина,
Глядящего вперед или назад,
Построены, как войско на парад.
Во Внешнем Поле, разрушая Стены,
Сливаются соседние Домены.
Так создает Гармонию Вселенной
Ничтожных Сил суммарный результат.

Блог вчителя хімії та біології Судак Яни Олегівни

Сторінки

Хімія та лірика

Я хочу до неба, де свіже повітря

ПОРЯДОК РЕЧЕЙ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Корисні посилання

Загальна кількість переглядів

Архів блогу